На головну сторінку

 

Максим Хорошунов  

Тимчасові нарукавні емблеми від зауважень до пропозицій

Надруковано: Знак. – 2017. – Ч. 72. – С. 10-11.


Зміни, яких зазнав український військовий однострій, однозначно вражають. Сьогодні, неперебільшуючи, можна констатувати, що наші військовослужбовці отримали гідний повсякденний одяг, який втілює у собі історичні традиції у поєднанні з модою та стилем. Проте форма одягу не існує сама по собі – невід’ємними її компонентами є знаки розрізнення. Саме вони перетворюють одяг військового крою на військовий однострій та наповнюють його змістом. Однак зовнішній вигляд деяких знаків розрізнення ще до кінця не усталений. Йдеться, зокрема, про нарукавні емблеми.
Вперше, про нарукавні емблеми для нового однострою заговорили ще на початку розробки повсякденного обмундирування. Саме тоді групою волонтерів, які взялися за цю роботу, було прийнято рішення, що на новому військовому одязі не повинно бути нарукавних емблем частин та з’єднань, які сьогодні носять військовослужбовці. Як аргумент висувалось те, що ці емблеми розроблені під впливом “радянського минулого”, переповнені композиційно та аж ніяк не відповідають уявленню про справжній “натівський” військовий однострій. Звісно, відразу запропонувати нові нарукавні емблеми для усіх органів управління, бригад, полків та інших військових частин ніхто не міг. Вихід знайшли у тимчасових нарукавних емблемах, які б вводились на перехідний період, за який необхідно було б розробити не одну сотню нарукавників для нового повсякденного обмундирування.
Вперше їх презентували на параді з нагоди 25-ї річниці незалежності України. Саме ця подія була обрана для того, аби продемонструвати новий однострій та окреслити подальші перспективи його розвитку. Так, правий рукав кітеля прикрасила нашивка у вигляді Державного Прапора України, виконана методом машинної вишивки. Її розміри складали 73 мм у довжину та 45 мм у ширину. На лівому рукаві як кітеля, так і камуфльованої куртки, більшість військовослужбовців мала тимчасові нарукавні емблеми, вигляд яких різнився залежно від виду Збройних Сил. Так, для Сухопутних військ це був щит із зображенням Тризуба. Колір щита й Тризуба залежав від роду військ (мал. 1).
Питання нарукавних емблем знову набуло актуальності взимку 2017 р., коли розпочався процес підготовки нового наказу Міністерства оборони України, який мав би “узаконити” усі нововведення у військовому однострої. Соціальна мереж “Фейсбук” стала майданчиком для конструктивної дискусії. Якщо проаналізувати позиції прихильників і противників цієї ідеї, варто зазначити, що кожна сторона має свої аргументи у цій справі. І у противників їх куди більше…
Так, ідея запровадити тимчасові нарукавні емблеми, з одного боку, має розпочати нову сторінку історії символіки військових частин ЗС України. Очікується, що нові нарукавники втілять у собі кращі здобутки української та закордонної військової символіки та геральдики. Але це можливо лише тоді, коли буде визначено основні засади у цій справі. Без них неможна приступати до розробки малюнків. Ось тут і криються проблеми, які намагаються приховати за рахунок тимчасових нарукавників. А їх чимало… До них варто віднести:
- єдиний підхід до усіх без винятку нарукавних емблем не властивий провідним країнам світу. Свого часу в радянських збройних силах існували усім відомі нарукавні емблеми, які вказували на приналежність до певного роду військ, не нижче. За 25 років незалежності Українське військо вже має нарукавні емблеми, які вказують на приналежність до конкретної військової частини. І відмовлятись від цього надбання навіть на кілька років не варто. Адже невідомо, чи дійде процес розробки нових нарукавних емблем до логічного завершення, чи отримають військові формування власні нарукавні емблеми взагалі, а військовослужбовці – з легкістю відмовляться від “узагальнених” нарукавників;
- нарукавна символіка на невизначений термін стане безликою. В ній не будуть враховані специфіка військових частин та підрозділів, територіальна геральдика та, знов ж таки, традиції, що вже склались;
- розміщення на кітелях зображення Державного Прапора та Тризуба, запозиченого з форми одягу періоду Перших Визвольних Змагань (ПВЗ) 1917-1920 рр., “перевантажує” однострій державними символами. Тим більше, ПВЗ – це лише один з багатьох епізодів української історії, який не варто занадто ідеалізувати.
Це далеко не повний перелік усі зауважень, які висувають фахівці як до ідеї впровадження тимчасових нарукавних емблем, так і до їх змістового наповнення. Проте, якщо це питання вже порушено, його потрібно вирішувати, і вирішувати системно. Аналізуючи світовий досвід, варто зазначити, що розпочинаючи роботу над новими нарукавними емблемами варто здійснити чимало організаційних заходів, які повинні передувати малюнкам та творчим ідеям. Так, кандидат історичних наук М.Чмир вважає, що передусім необхідно:
- визначити цілісну повноцінну систему символіки військових частин усіх рівнів, її складові елементи. Адже символіка військових частин – це не лише нарукавні емблеми. Це також можуть бути герби, нагрудні знаки, прапори тощо;
- опрацювати розподіл складових частин залежно від рівня військової частини. Чи буде мати, наприклад, окремий батальйон одночасно нарукавну емблему, нагрудний знак, герб? Чи, можливо, достатньо чогось одного? З якого рівня частина отримає право на власну символіку – з бригади, окремого батальйону, окремої роти?
- врахувати особливості функціонування символіки частин залежно від виду Збройних Сил. Наприклад, у провідних країнах світу військові моряки взагалі не мають на рукавах однострою символіки своїх кораблів або частин. Очевидно, на цю специфіку слід буде зважити.
- визначити базові правила розробки кожного окремого елементу цієї системи, дотримання яких дозволило б сформувати цілісний комплекс військової символіки, що відповідав би загальноприйнятим правилам та традиціям;
- визначити та розробити порядок застосування символіки частин на практиці. Йдеться як про порядок носіння емблем та знаків, так і використання їхніх зображень в інших випадках;
- визначити порядок ініціативи, розробки, затвердження малюнків елементів військової символіки, а також внесення змін до вже затверджених;
- створити окремий структурний підрозділ центрального апарату Міноборони або Генштабу, який на постійній основі займався б питаннями, пов’язаними з символікою. Зокрема, здійснював роботу з розробки (доопрацювання), погодження відповідних малюнків, подавав їх на затвердження відповідним командирам (начальникам), вносив зміни у вже затверджені зразки, вів реєстр затверджених зразків;
- визначити питання фінансування (забезпечення) цими елементами військових колективів і т. д.
Вирішення цих питань має забезпечити правильний методичний підхід до процесу створення нової військової символіки. В цьому контексті, на думку багатьох, може стати у нагоді досвід збройних сил США та Франції, що мають такі правила та чітко їх дотримуються. І лише після впорядкування усієї документальної бази можна приступати до реальних малюнків та припрацювання конкретних пропозицій. У значній мірі це стосується і нарукавних емблем.
З огляду на це постає питання про використання певного елементу, який військовослужбовці носили б на рукаві нового однострою допоки триватимуть усі організаційні заходи та після їх завершення. Для цього варто згадати про “Пропозиції щодо внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.03 № 1073”, опрацьовані свого часу Відділом військової символіки та геральдики Генштабу. Ними передбачалося, зокрема, введення нарукавної таблички військовослужбовців ЗС України для носіння у верхній частині лівого рукава (мал. 2-3). Саме вона мала замінити нарукавні знаки за видами Збройних Сил (т.зв. “склянки”), які давно вже втратили актуальність. Нижче передбачалося розміщення емблеми конкретної частини. Варіант з написом “UKRAINE” призначався для військовослужбовців, направлених до інших держав. Однак ця ініціатива не була реалізована. Втім, нарукавну табличку з написом “ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ” носили у 101-й окремій бригаді охорони Генштабу та деяких інших частинах центрального підпорядкування. Практика показала, що саме ця концепція може і стати вирішенням проблеми з тимчасовими нарукавними знаками.
Розміщення на лівому плечі такої таблички дозволить позбавитись усіх зайвих нарукавних емблем (як “склянок”, так і “Тризубів”) та відвести праве плече для нарукавних емблем конкретних об’єднань, з’єднань і частин. Ця табличка може виконуватися в кольорах Державного Прапора з написом “UKRAINE”. Напис – лише англійською мовою, аби не створювати плутанину з табличками на різних мовах. Колір літер – чорний або перемінний (на синій половині – жовтий, на жовтій – синій). Її розмір: ширина – 20 мм, відстань між протилежними кінцями – 80 мм (мал. 4-5).
На нашу думку, ця пропозиція може стати виходом із ситуації, в якій сьогодні опинилась українська військова символіка. Нарукавна табличка є універсально і може використовуватись в усіх родах та видах ЗС України, та на обмундируванні будь-якого кольору. А головне – стати самобутнім і неповторним елементом військового однострою, що вирізнятиме українських військових серед зарубіжних колег.