Українське військо у ХХ-ХХІ сторіччі   Історія   Командири   Війська   Однострій   Бібліотека   Форум   Посилання 

 

 

 

Микола Чмир (Київ)

Срібний “Курч” проти чорного лицаря:

нарукавна емблема 54-ї окремої механізованої бригади

Надруковано: Знак. – 2020. – Ч. 82. – С. 7–8.

 

 

          Однією з характерних особливостей розвитку української військової символіки з 2014 р. був стихійний, неконтрольований процес створення нарукавних емблем нових військових частин Збройних Сил України, сформованих у відповідь на російську агресію[1]. Такі емблеми могли розроблятися як власними силами військовиків та волонтерів, так і за допомогою фахівців. Оскільки Відділ військової символіки та геральдики Генерального штабу ЗС України ліквідували ще 2012 р., впорядкувати процес було нікому. За таких умов нарукавні емблеми могли часто змінюватися – подекуди радикально. Втім, з 2017 р. розпочалася централізована розробка принципово інакшої символіки військових частин. Цю функцію перебрало на себе Головне управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗС України (ГУ РСМЗ). Нове бачення символіки військових частин та порядку її створення містили т.зв. “Методичні рекомендації щодо окремих питань розвитку і впровадження військової символіки у Збройних Силах України”[2]. Командування та особовий склад частин позбавили будь-якого впливу на зовнішній вигляд власних емблем. Натомість посадовці ГУ РСМЗ отримали змогу “креативити” виключно на власний розсуд, не беручи до уваги символіку, яка вже прижилася у військових колективах. Варто відмітити, що створення нарукавних емблем нового зразка в багатьох випадках відбувалося на основі почесних найменувань, присвоєних після 2014 р.

Яскравим прикладом згаданих процесів є нарукавна емблема 54-ї окремої механізованої бригади (ОМБр). Сформували бригаду в грудні 2014 р. в Артемівську (з 2016 р. – Бахмут) на фондах 52-ї ОМБр, яка припинила існування ще у 2004 р. Відтак спочатку в частині вирішили взяти за основу нарукавну емблему 52-ї ОМБр і просто замінити напис з назвою. Однак М. Слободянюку та Р. Крупі вдалося відмовити командування бригади від цієї ідеї. Натомість вони підготували новий малюнок. Центр малинового щита прикрасив герб Артемівська на тлі золотої булави і таких же схрещених гвинтівок (елемент емблеми механізованих військ на комір), обабіч якого по золотій БМП. Верхню частину щита займав Державний герб та синьо-жовті стрічки, нижню – номер бригади та її девіз на синій стрічці (мал. 1)[3]. В цілому, запропонований малюнок належним чином відбивав специфіку частини та відповідав практиці створення нарукавних емблем до 2014 р. Відомі ще кілька варіантів емблеми 54-ї ОМБр з використанням голови тигра або сучасного військовика в шоломі.

Не пізніше жовтня 2016 р. зявився варіант, якому судилося закріпитися в символіці бригади. Цей варіант, обставини появи і автора якого ще належить з’ясувати, відображав тенденцію до спрощення сюжетів нарукавних емблем, яка виникла під час війни. Військовики почали віддавати перевагу лаконічним та виразним емблемам з невеликою кількістю зображень. Нарукавна емблема являла собою червоний щит із чорним кантом, на якому чорний лицар на коні, озброєний мечем, піднесеним догори, та щитом з червоним Тризубом.  На чепраку коня – червоні цифри “5” і “4” (мал. 2). Виготовлялася емблема як у повноколірному, так і приглушеному вигляді. При цьому її зразки могли різнитися якістю вишивки та спрямованістю фігур (ліворуч або праворуч від глядача). Зображення емблеми використовувалося на неофіційному прапорі бригади. Також чорний лицар прикрасив почесну відзнаку “ХРЕСТ 54 ОМБР”, якою нагороджував командир частини. Описану вище нарукавну емблему можна визнати дуже цікавою і вдалою. Зауваження викликають хіба що чорні зображення, які на відстані зливаються з червоним тлом. Втім, цей недолік легко виправити.

          На жаль, в ГУ РСМЗ пішли іншим шляхом. Річ у тім, що президентським указом від 6 травня 2020 р. № 168 бригаді було присвоєно почесне найменування “імені гетьмана Івана Мазепи”. Тож саме на його основі розробили малюнок нарукавної емблеми[4], затверджений Головнокомандувачем ЗС України 20 липня 2020 р. На оливковому щиті з синім кантом розмістили “герб Івана Мазепи – срібний знак Курч у супроводі золотого півмісяця та золотої шестикутної зірки”. Згідно з офіційним тлумаченням, герб І. Мазепи вказує на почесне найменування, а кольори емблеми притаманні механізованим військам. Над щитом т.зв. “декоративно-інформаційна стрічка” зі срібним написом “ПРЄЗ ШАБЛІ МАЄМ ПРАВО” (мал. 3) Хоча в тлумаченні цього не зазначається, новий девіз взяли з “Думи”, написаної І. Мазепою орієнтовно у 1688 р. При цьому на малюнку примудрилися зробити помилку в першому слові (Єзамість Е). Як бачимо, затверджена нарукавна емблема робить надмірний акцент на особі гетьмана. І це вельми прикро, адже належить вона не підрозділу надвірного війська І. Мазепи, а бригаді сучасних ЗС України. Тож самими лише гербовими фігурами тут не обійтися. Звісно, є ще кольори щита й канта. Однак цього замало хоча б тому, що у приглушеному варіанті емблеми для носіння на польовій формі належності до механізованих військ не видно. Між іншим, дивує використання для щитів нарукавних емблем оливкового кольору. Цей колір годиться для кітеля, але на нарукавній емблемі виглядає вельми непоказним та невиразним. Відомо, що Тризуб на рукав, присвоєний механізованим військам, синій[5]. То чи не краще було поєднати “піхотний” синій колір з червоним кольором щита Мазепиного герба?

          Хай там як, але найбільшим недоліком затвердженої нарукавної емблеми є, на наш погляд, ігнорування символіки, яку 54-а ОМБр мала раніше. На відміну від Відділу військової символіки та геральдики Генштабу, ГУ РСМЗ начисто позбавлене елементарної поваги до колективів військових частин та їхніх напрацювань. Натомість у випадку 54-ї ОМБр такі напрацювання вартувало взяти за основу й злегка видозмінити з урахуванням почесного найменування. Наприклад, розмістити у синьому полі золотого лицаря з червоним щитом, на якому фігури герба І. Мазепи (мал. 4). Передбачаючи можливі заперечення зауважимо, що на гравюрах поч. XVIII ст. гетьмана часто зображували саме в лицарських обладунках. Згадаймо хоча б гравюру І. Мигури 1705 р. “Мазепа в оточенні добрих справ” (мал. 5).

          Таким чином, на прикладі 54-ї ОМБр добре видно тенденції розвитку нарукавної емблематики нових військових частин за останні шість років. Йдеться, насамперед, про пошук власного “обличчя”, що мав своїм наслідком неодноразові зміни зовнішнього вигляду емблем. Заслуговує на увагу також спрощення сюжетів, надання їм лаконічності та виразності. З початком централізованої розробки символіки за основу намагаються брати почесні найменування. В цьому випадку почесне найменування зазвичай входить в суперечність з символікою, яка з’явилася раніше. Відверте небажання посадових осіб ГУ РСМЗ враховувати думку військових колективів призводить до “бюрократизації” емблем, панування формальних підходів під час їхнього створення. Внаслідок відмови від справді цікавих ідей, народжених у військах, символіка перестає бути “живою” й перетворюється на набір “правильних”, але бездушних картинок. Зовсім як у збройних силах Росії.  


            Примітки:

[1] Слободянюк М. Розвиток української нарукавної емблематики під час бойових дій на сході України // Коллекцион. – 2016. – № 7. – С. 11.

[2] Аналіз цього документа див.: Слободянюк М. Дивні правила. До питання реформування української військової нарукавної емблематики // Знак. – 2019. – Ч. 78. – С. 9–11.

[3] Слободянюк М. Розвиток української нарукавної емблематики... – С. 12–13.

[4] За радянсько-російською термінологією, яку навязує ГУ РСМЗ – “нарукавний знак”.

[5] Слободянюк М. До проблеми нової емблематики видів, родів військ та служб Збройних Сил України // Цитаделя: Львівський мілітарний альманах. – 2017. – 14. – С. 87.